Наче в кіно. Як режисер Марк Вілкінс зі Швейцарії став займатися нерухомістю в Україні

Марк Реймонд Вілкінс. ФОТО: ANDREW GREY

Переїхавши до України, Марк Реймонд Вілкінс (Marc Raymond Wilkins), режисер і сценарист родом зі Швейцарії, почав займатися нерухомістю. Нині у його портфоліо три проєкти: артгалерея, фуд-маркет і відпочинковий будинок. Цим його амбіції у сфері нерухомості не обмежуються.

Текст: Тетяна Антонюк

Ви живете в Києві вже кілька років – з 2016-2017. Що Вам найбільше подобається в місті? Чим Київ привабив Вас?

Переїзд до Києва не був для мене одномоментним, а плавним, який зайняв деякий час. Я почав переїжджати у 2016 та завершив у 2017 році.

Безперечно, Київ – прекрасне місто з давньою історією. Але не це мене привабило. Що я вважаю надзвичайним у Києві, так це те, що тут перетинаються різні покоління. Я маю на увазі не лише різні покоління людей, а й національностей. Крім того, мені подобається, як історичні моменти перетинаються із сучасністю. Такий «конфлікт» створює багато відкритого простору для чогось абсолютно нового. Я родом зі Швейцарії, де переважно все вже зроблено. Це прекрасне суспільство, де щось чудово, щось, можливо, не дуже, але так чи інакше все зроблено. А в Україні ще стільки всього треба зробити, є потенціал для покращення, і є багато талановитих людей, які можуть привести країну до процвітаючого майбутнього. У Києві та в Україні загалом є багато простору для нових речей, це мене й привабило.

Що стало ключовим моментом у Вашому рішенні переїхати до Києва?

Я вперше приїхав до Києва 16 років тому як режисер. Відтоді я неодноразово бував у місті. У ті часи завжди було важко знайти гарний справжній ресторан чи бар. Були різні заклади, які копіювали італійські чи французькі, чи щось, що створене для туристів. Мені бракувало місць, які виходили б із харизми власника, поки не відкрили «Косатку». Це був перший ресторан, де я відчув справжню харизму нового покоління киян, які створили унікальне й відмінне від усього іншого місце. Це також був перший ресторан, де я побачив відкриті цегляні стіни, без гіпсокартону, що покриває стіни чи стелю, намагаючись приховати реальність. Цікаво, що цей заклад відкрився у воєнний період наприкінці 2014 року. Пізніше його співвласники Любов Цибульська та Микита Москаленко створили ще один ресторан – це «Зигзаг» на вулиці Рейтарській. При його розробленні їх надихнув дуже маленький ресторан BUVETTE у Нью-Йорку. Я тоді жив у цьому місті, і за дуже цікавим збігом обставин виявилося, що я жив у будівлі над BUVETTE. Це був заклад, де я святкував свої дні народження і проводив зустрічі.

Мене запросили на вечірку-відкриття «Зигзаг», де було стільки красивих, стильних людей! Це змусило мене забути, що Нью-Йорк чи Берлін мають бути столицями сучасної культури. Я думав, що це дуже маленька, дуже молода, але набагато цікавіша спільнота, що тут відбувається набагато більше, ніж у Нью-Йорку. А ще я зрозумів, що це якось пов’язано з вулицею Рейтарською, яка розташована в центрі міста, вона водночас маленька й тиха, проте не сонна. Якщо говорити ще точніше, я приїхав сюди саме задля спільноти району Золотих Воріт і Рейтарської.

Продовження читайте в журналі Commercial Property №11(219) листопад 2021.