06.03.2023

Будівельний фронт

Через війну галузь виробництва будматеріалів втратила третину потужностей і продовжує їх втрачати. Щоб будіндустрія змогла взяти участь у відбудові, компанії мають бути готові наростити продуктивність у 3-4 рази. Але без зовнішньої допомоги цього не станеться. Тому, як каже Костянтин Салій, президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів, державі потрібно усвідомити наближення економічного фронту, займатися промисловою політикою та створити фонд підтримки виробників. 

Текст: Тетяна Антонюк

Як змінилися завдання Спілки у 2022 році через війну? На чому фокусувалися торік?

Ще у 2021 році ми планували здійснити свого роду революцію у сфері будівельних матеріалів, насамперед їхнього постачання. Це було пов'язано з тим, що на теренах України 40% будівельних матеріалів були фальсифікатами, контрафактами, тобто виробленими на підприємствах без відома власників, чи взагалі контрабандними. Вся Одеська область, наприклад, залюбки використовувала матеріали з Придністров'я. Також у нас було скло, яке вироблялося під виглядом українського у росії чи білорусі. Це призводило до викривлення статистики. За офіційними даними, наша країна споживала на рік 28-32 мільйони м2 флоат-скла для вікон. Я думаю, що цю цифру можна сміливо підвищувати на 40%. Але така ситуація була не лише зі склом. Через східні кордони до нас надходило багато білоруського та російського будівельного товару (дешевшого, оскільки в них дешевий газ), який атакував наш ринок і наших титульних виробників. Це гіпсокартонні панелі, гіпсові вироби і ще багато іншого. 

Тож задумкою Спілки та моєю особистою ініціативою було розробити самоврядну недержавну цифрову платформу Transparent Building Contract. Загалом її ідея полягає в тому, щоб вивести ринок споживачів і надавачів будівельних матеріалів на кращі світові взірці. Хоча насправді ні в ЄС, ні у США немає такої програми, яку хочемо створити ми.

Наша ціль – розробити платформу, де виробники можуть надавати декількоми мовами інформацію про себе, своїх дилерів, про товари, ціни, запаси на складах тощо. 

До того ж під час війни ми зрозуміли, наскільки потрібен такий майданчик. 

Насправді у нас ніхто в країні не знає, які є будівельні ресурси. Тож створення платформи вирішить цю проблему, і всі, кому потрібна така інформація – від Кабінету Міністрів до розпорядників бюджетних і недержавних коштів, замовників будівництва тощо – зможуть отримати її з одного джерела. Тобто, не виходячи з кабінету, можна буде достеменно вивчити нашу будівельну галузь: які комбінати будіндустрії є на ринку, де розташовані матеріали, скільки вони коштують, чи мають європейські сертифікати тощо. Особливо така інформація буде потрібна під час відбудови для архітекторів, забудовників, благодійних фондів, меценатів. Платформа, до речі, може стати в пригоді й військовим комісарам, які можуть бачити, наприклад, де є матеріали для будівництва барикад, або ж Державній службі з надзвичайних ситуацій, яка знатиме, де брати пісок чи щось інше, що потрібне і можна використовувати для порятунку людей під час техногенних і природних катастроф.

Але на цьому функціонал системи не завершується.

Держава дуже добре зробила, ввівши електронні товарно-транспортні накладні. Тобто зараз крадений пісок, щебінь або інші матеріали буде дуже важко перевозити потайки від податкової служби, ринкового нагляду або правоохоронних органів. Ми дуже вітаємо такий крок. Той, хто чесно видобуває корисні копалини, матиме перевагу над тими, хто видобуває їх нечесно. І саме електронна накладна покладе край потраплянню великих обсягів матеріалів, отриманих злочинним шляхом, на об’єкти великого будівництва та великої відбудови. 

Тож хотілося б створити нашу систему, щоб уникнути випадків, коли робилося безліч ксерокопій транспортних накладних, купувалася невелика партія товару в титульного виробника, відомого в країні та світі, і під виглядом його документів постачалися, наприклад, невідомо де і з чого зроблені будівельні суміші. Це було жахливо, адже ніхто не знав, що йому привезли на будівельний майданчик. Тепер такі речі будуть неможливі, і життя будівельних виконробів, які грішили й продовжують грішити перед виробниками матеріалів тим, що пускають на будівництво вночі невідомо що, обманюючи і ринок, і податкову, і замовників будівництва, стане дуже нелегким. Вони муситимуть працювати чесно. 

Саме для того, щоб «добити» цю ситуацію, ми хочемо зробити нашу платформу. 

На 2022 рік ми планували залучення грантів для її розроблення. Але коли трапилась така біда, як війна, то, звісно, вести подібні перемовини дуже важко. Проте ми не зупинили цей процес і сподіваємось на успіх.

Чи вистачить року, щоб її створити?

Насправді потрібно шість місяців і фінансування, грант. Ми вже підготували пакет документів і зараз ведемо перемовини. Ми хочемо знайти капітального інвестора, який розуміє потреби ринку. І нас дуже непокоїть позиція грантодавців в Україні, які хочуть, щоб ми передали програму Кабінету Міністрів. Ми боїмося, що в такому разі відразу з'явиться корупційна складова і сенс платформи буде втрачено.

Підбийте, будь ласка, підсумки 2022 року для сектору виробництва будівельних матеріалів. Як українські виробники та постачальники пережили 2022 рік? 

Дуже погано. По-перше, є підприємства, які перейшли переважно на продаж за живі кошти. Після 24 лютого минулого року ніхто готову продукцію вже в борг не відпускає, як раніше. Товарних кредитів уже, по суті, немає навіть зі старими зв'язками. Є гроші – є товар, немає грошей – тоді ніхто не відпустить продукцію. 

По-друге – сезон був провальним. Пропав великий титульний споживач – це житловий сектор. І промисловий споживач теж зник. Взагалі цей сезон тримався на людях, які вели невеличке будівництво, власним коштом відбудовували постраждалі оселі на вільних територіях. Тому працюють дрібна торгівля і середній опт, як от мережі магазинів «Епіцентр», «Агромат» тощо, оскільки в них лишається дуже велика палітра, є що запропонувати покупцям.

По-третє, відбулося падіння збуту. Тобто наша галузь просіла за живими коштами, які не заробили виробники та постачальники. Є такі підприємства, які отримали лише 30% від довоєнного рівня продажів. Якщо хтось досяг 50% – то це вже був успіх. 

У перші місяці війни на ринку бракувало певних будівельних матеріалів. Особливо скла. Яка ситуація нині? Чи відчувається дефіцит? 

Ця ситуація – як загнана всередину хвороба. В нас справді немає достатнього обсягу вітчизняного скла. Був лисичанський завод, який припинив виробництво через цінові атаки росіян і білорусів, які постачали нам 80% скла під різними брендами. Нині ми закуповуємо польське, румунське, турецьке, болгарське скло. До нас хочуть возити його китайці та індонезійці. Але поки воєнні дії тривають – то карколомного попиту на нього не буде. Щойно обстріли завершаться, люди зрозуміють, що ракети не літають, – потреба зросте. Тоді побачимо ще, які будуть ціни на скло. Лише за період війни його вартість піднялася з $4 до $7 і вище за м2, це ще не у готовому виробі. 

Те, що зараз компанія City One Development Валерія Кодецького хоче збудувати в Березані в Київській області завод із виробництва скла – це, звісно, рішення дуже ризиковане, але мудре. Однак все одно вони встигнуть вивести потужності у 2025 році. Та чи встигнуть вийти на ринок під час пікового попиту й вплинути на ціну своїм товаром – це питання. Але добре, що є справжні економічні патріоти, які вірять в Україну та намагаються зробити конкретні справи. 

construction 1-1000.jpgЦіна скла зросла майже вдвічі. Така ж ситуація з іншими матеріалами? 

Ціни зросли на 55-75%, якщо дивитися на ринок загалом. Причини: коливання курсу національної валюти, подорожчання паливно-мастильних матеріалів, перебої в енергопостачанні й необхідність купувати генератори – все це впливає на собівартість товару. Тобто подорожчання у 2022 році не було спекулятивним. Але вже зараз ціни досягли розумної стелі. Люди не багатіють, дивляться в дешевший сегмент. І випуск товару із завищеною ціною лише через красиве паковання та дуже розкручений бренд зараз не відбувається. Ті, хто може щось купити нині, звертають увагу на якість за прийнятну ціну. 

У 2023 році такого зростання вартості не буде. Щоб було її підвищення, виробник має розуміти, що його товар викуплять. Будівельні організації нині нічого не закуповують на наступний сезон через відсутність обігових коштів. А виробник працювати на склад не буде, це стає невигідно, навіть збитково. 

Чи є дані, скільки підприємств зазнали ушкоджень і втрачені через воєнні дії та окупацію?

У нас зникли 64 великі та середні підприємства, які залишились на окупованих територіях. Великі мережеві компанії, як от Henkel, Knauf тощо, мали не один виробничий майданчик. У них була можливість отримати допомогу від головних офісів або, наприклад, маючи обігові кошти, наростити виробництво на українських територіях на інших своїх потужностях. Підприємства на звільнених територіях стоять – там знищили, вкрали все. Звісно, вони потребуватимуть повної реновації, переоснащення, обігових коштів. 

Окрім того, у нас деградувало багато мікро- та середніх перепродавців будівельних матеріалів, особливо у прифронтових зонах. Втрачено складські приміщення в тих регіонах, де щоденно відбуваються обстріли й ураження. Але люди намагаються на вільних територіях триматися за бізнес. Я вважаю, що це дуже велика мужність і патріотизм власників цих підприємств, які розуміють, що українцям потрібні будівельні матеріали, щоб відновлювати житло. 

Торік в Україні релокувалося понад 760 підприємств, але незначна частка з них належить до сфери будівництва. Чому релокація – не завжди можлива для виробників будматеріалів?

Візьмемо, для прикладу, виробництво керамічної плитки, от хоча б флагмана серед українських виробників – Golden Tile. Який, до речі, у позаминулому році зайняв 4% англійського ринку. Це ж економічний подвиг – вивести український товар на такий складний і насичений ринок, як Велика Британія. Так от, для того, щоб цей завод працював – біля нього мають бути великий кар'єр, залізничне сполучення, трансформаторна підстанція, соціальна інфраструктура для робітників. Кар’єр компанії розташований у Харківській області, його не перевезеш на захід України. Енергетичне господарство не розкрутиш і не скрутиш за два дні на новому місці, житло та цехи не перенесеш. У нас ніхто не чекав такого розвитку подій, тож будували все капітально, стаціонарно, на віки. Так само виробництво гіпсокартонних плит, цементу, цегли суттєво залежить від наявності сировини й інфраструктури. Там, де інфраструктура не потрібна, можна легко релокувати якесь невелике виробництво, наприклад, яке створює гіпсові колони для дачного будівництва та приватного житла. 

Чому релокація не завжди є хорошим економічним рішенням?

Не можна будувати, умовно, промислову республіку, а потім возити готовий товар з одного кінця країни в інший. Зокрема, не всі товари можна транспортувати. Товарний бетонний розчин більше двох годин не живе, тобто його не можна везти два тижні із західної частини нашої країни до Маріуполя, наприклад. Треба, щоб певне виробництво було поруч. Біля кожної великої столиці Європи є згуртовані підприємства будіндустрії, і це нормальна світова практика. Якщо ви заберете з Миколаєва, Херсона чи іншого міста промисловість, то регіон потерпатиме економічно. Звісно, він матиме всі необхідні будівельні товари, але за довший період доставки й дорожче. А це – економічне покарання населення, яке житиме в цій області і яке позбавили права отримати дешевший ресурс для відбудови своєї території. Тому я вважаю, що треба розвивати навколо міст-мільйонників технопарки. Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Бахмут, Соледар – ми поки не знаємо, як далі розвиватимуться воєнні дії, що трапиться з містами. Але вже є розуміння, що там треба буде все перебудовувати. Відповідно обсяг споживання буде колосальний. Якщо для їх відбудови необхідне панельне будівництво, то з Києва до Бахмута вся залізниця буде завантажена вагонами з панелями. Це нераціонально й дорого, тому для відбудови таких міст треба, щоб поряд працювали повноцінні комбінати будіндустрії.

Чи можливі іноземні інвестиції в будівництво нових заводів чи купівлю наявних заводів саме зараз?

Я проводжу безліч перемовин. Що дуже прикро констатувати, західні партнери, які хотіли б побудувати заводи в Україні, вимагають подвійне перестрахування свого ризику. Вони готові вже сьогодні почати інвестувати, тільки дайте гарантію або уряду, або українського банку, яка буде гарантована ще й банками або США, або Європейським Союзом. 

Які Ваші прогнози та очікування на 2023 рік щодо ситуації у галузі виробництва будматеріалів – песимістичний та оптимістичний?

Песимістичний – якщо воєнні дії не завершаться до жовтня, то будівельний сезон буде провалений. Люди не купують квартири. Забудовники намагаються завершити житлові комплекси за гроші минулих періодів, тому що легше добудувати, ніж зупинитися. Адже кожен об'єкт споживає кошти, якщо його не добудовуєш. Звісно, що будівництво триває у західному регіоні, для цього є об'єктивні обставини: там не було таких бомбардувань, багато українців переїхали туди, ціни не київські, тому хтось там ще намагається щось купити. Але центральна частина країни – дуже песимістичний прогноз. Зрозуміло, що поки не завершаться воєнні дії, то ті українці, у яких є $30 000 – $60 000 власних коштів, не купуватимуть житло, а вичікуватимуть. Через це титульні забудовники не матимуть живих коштів, і будівельний сезон буде не дуже гарний. У кращому разі галузь отримає такі ж показники, як і в 2022 році, у гіршому – ще менші.

Нині в нас уже багато підприємств у передбанкрутному стані. Тож далі можуть піти банкрутства – приховані або не приховані. Кожен такий випадок – це втрачена частина промислової потужності для України. Це трагедія, і ніхто не намагається зупинити її настання, програм підтримки абсолютно немає. Чомусь наші можновладці думають, що після завершення війни підуть репарації, і десь із повітря виникнуть ресурси для відбудови. Я просто хочу, щоб всі уявили обсяги втрат – це понад 100 мільйонів м2 будівель і споруд. Які треба буде запроєктувати, пройти всі процедури, видобути матеріали та переробити їх на готові вироби, привезти на будівельні майданчики. Ми вже втратили понад 1/3 промислового виробництва на територіях, які окуповані або які зараз обстрілюють, і досі їх втрачаємо. Тому можна вважати, що за рік у нинішніх потужностях і за умови повернення будівельних робітників з армії галузь зможе виробляти 1,3 мільйона м2. Тож якщо держава продовжуватиме так нехлюйськи ставитися до нашої індустрії і не помічатиме ці проблеми, країну доведеться відбудовувати 100 років, а цього якось не хочеться. 

Звісно, через втрати промисловості буде вакуум на ринку, і тоді в цей вакуум можуть зайти, наприклад, польські компанії, які вже відкрито оголосили про готовність взяти участь у відбудові України. І виглядає все так, що західні інвестори дадуть кошти, їх отримають закордонні компанії, бо в них потужна будівельна організація, є всі механізми, вони фінансово спроможні на гарантії. Тобто кошти як із Заходу прийшли, так на Захід і підуть. Звісно, ми отримаємо об'єкти, але загалом економічний ефект буде не дуже гарний, адже кошти пройдуть повз наших людей, які повернуться з фронту. А якщо в країну ввозитимуть ще й будівельні матеріали – це означає, що доб'ються останні українські виробники, які ще живі. 

Оптимістичний прогноз полягає в тому, якщо воєнні дії завершаться влітку нашою перемогою, то ми встигнемо в сезон. Тому що тоді Захід почне більш жваво цікавитись Україною, ми чекаємо на безліч делегацій, попередніх договорів і навіть авансових платежів. Тоді наша галузь отримає інвестиції швидко, я сподіваюсь.

Ви сказали, що програм підтримки будіндустрії нині немає. Що мала б зробити держава?

Всі нині усвідомлюють необхідність підтримувати армію. Але не допомагаючи базовим галузям, держава отримає другий фронт – економічний. Тому я вважаю, що потрібно негайно створити фонд підтримки промисловості, який мав би декілька варіантів співпраці, грантування підприємств, передусім тих, які зазнали втрат через війну. 

Наступного року ми можемо легко втратити будівельну промисловість. Що це в нашому розумінні? Це якщо наша галузь не встигне підхопити кошти, які отримає Україна у вигляді репарацій і міжнародної допомоги. Наше виробництво має бути готове наростити продуктивність у 3-4 рази, тобто на 300-400%. Бо ж якщо ми не зможемо забезпечити відбудову, то цей процес підхоплять інші. Тому ринок повинен мати кошти, щоб наростити такі потужності. 

Ми розуміємо, що настануть часи, коли держава постукається до нас – виробників будматеріалів. Головне – щоб було не пізно. Для цього й треба створити фонд, а не виділяти мізерні суми, яких не вистачить навіть на купівлю виробничого станка або пакувальної машини. 

Як завжди, у нас почнуть цим займатися, коли зрозуміють, що перемога вже ось-ось. Але тоді ніяких знижок виробники не зможуть надавати, для цього не буде підстав. Тут головне, щоб через рік їх узагалі можна було знайти. Тому держава має почати займатися промисловою політикою. Будь-яке питання можна вирішити, якщо почати ним займатися. Керівництво держави ще не розпізнало економічний фронт, який насувається. Життя внесе корективи. Дуже хочеться, щоб вони це зрозуміли трохи раніше. 

Що хочу сказати: гарний був крок, коли після початку війни бізнес перевели на 2% оподаткування. Я дуже часто закликав через ЗМІ, щоб керівництво держави розглянуло взагалі скасування оподаткування підприємств будівельної індустрії під час війни та відбудови. Звісно, все це під контролем держави та лише для тих, хто бере участь у відбудові. Ми ж розуміємо, що багато спритників захочуть скористатися пільгами. Чому це потрібно? Тому що це, по-перше, зробить товари доступнішими. Якщо наші посадовці дійсно піклуються про українців, вони мають подумати над тим, щоб у населення вистачило грошей придбати будівельну продукцію. Нині ж у нас робиться так, щоб дешевих матеріалів не було. У нас є жваві депутати, які поховали торік виробництво шиферу під дуже гарним приводом – що в ньому поганий азбест. Ніби це вимога ЄС. Але погляньте, що там є декілька видів цього матеріалу. Це по-перше. А по-друге, якщо ви хочете, щоб азбесту не було, то подивіться на автомобілі, там дуже багато проводів з використанням цього матеріалу. Чи знімайте всі супутники, в яких теж є азбест. І роздягайте всіх пожежників, бо, зазвичай, їхня форма містить цей матеріал, тому що він вогнетривкий. Нині у нас залишився лише один завод в Івано-Франківську, який виробляє шифер без азбесту, а дев’ять виробництв закрилися. Ми проти такого свавільного втручання в галузь без програм санацій підприємств, які можуть бути переоснащені. Це з одного боку. А з іншого, у споживачів забрали дешевий матеріал, яким можна було б ладнати дахи в тих містах, які потерпають від постійних обстрілів. У нас залишилась черепиця, яка є дуже дорогою, та інші види, наприклад, руберойд, який все одно дорожчий, ніж шифер. Можна ж було залишити все, як є, а згодом зробити програму для заміни шиферу. Але в нас так глибоко ніхто, на жаль, не дивиться.